РЕЛІГІЄЗНАВЧІ НАРИСИ

І.В. Богдановський,
доктор філософських наук,
професор кафедри філософії та політології

Університету державної фіскальної служби України

З великим інтересом ознайомився зі змістом чергового випуску часопису «Релігієзнавчі нариси», який видається Молодіжною асоціацією релігієзнавців (МАР). Зазначу, що серед редколегії журналу є і широко відомі у середовищі релігієзнавців імена вітчизняних і закордонних учених, так і представники перспективного нового покоління дослідників.

Тематика шостого номера привернула мою увагу, оскільки він присвячений новітнім і нетрадиційним релігійним течіям та рухам, що відповідає основному напрямку моїх наукових пошуків.
Стрімке поширення нових світоглядних ідей та переконань, характерне для сучасної епохи, є свідченням того, що екзистенційна проблематика з її наголосами на смисложиттєвих питаннях, які ставить перед собою особистість, жодною мірою не втрачає актуальності. Можна з упевненістю сказати, що бурхливий розквіт науково-технологічних досягнень не лише не полегшив, а навпаки ускладнив процес здобуття людиною душевної рівноваги у сучасному світі, де надто велика суспільна увага приділяється здобуванню матеріальних цінностей. Проте така ситуація ще більше стимулює індивідів, яким властиві вищі духовні запити, на пошук власних світоглядних поглядів на природу людини та на її призначення. Відбувається свого роду переформатування систем традиційних та усталених цінностей. І закордоном, і в нашому суспільстві набувають дедалі більшого поширення і популярності поки ще незвичні для суспільної більшості етичні ідеали, цінності та духовні практики, які знаходять своє практичне вираження у діяльності відповідних релігійних організацій. Зазначу, що під новими і нетрадиційними релігіями як правило мають на увазі такі релігійні комплекси, які історично не успадковані від минулих епох певним етносом і не укорінилися в його побуті й культурі. З часом нові і нетрадиційні релігії або зникають, або перетворюються на традиційні.

Світовий досвід у вивченні нетрадиційних релігій вперше був накопичений американськими і західноєвропейськими релігієзнавцями, які прагнули дослідити причини «релігійно-містичної хвилі», що прокотилася в західних країнах на рубежі 60-70-тих рр. ХХ ст. Тому виправданим є друк в журналі перекладу роботи («Що нам слід робити із культами?») однієї з найвідоміших дослідниць культів Айлін Баркер. У цій та інших працях А.Баркер наголошується на дивовижній різноманітності нових і нетрадиційних релігійних культів (свого роду «релігійному калейдоскопі»). На переконання А.Баркер та її коллег, основну специфіку нетрадиційних культів визначає їхнє походження, яке є одним з продуктів духовного пошуку молоді (першого покоління віруючих). Тобто, по-перше, основний притік людей до неорелігійних груп здійснюється шляхом прозелітизму, і, по-друге, переважна більшість їх адептів стають членами цих громад вже у свідомому віці. На переконання А.Баркер, нові релігійні рухи мало готові адаптуватися до навколишніх соціально-політичних обставин і йти на компроміси із суспільною більшістю, оскільки молодим людям, з яких переважно складаються неокультові громади, властиве тверде переконання, що лише вони володіють остаточною істиною. Характеризуючи інші властиві нетрадиційним релігійним рухам риси, англійська дослідниця особливо відзначає їхнє екзотичне походження, а також незвичність поведінки й манери вдягатися їх адептів. Ця екзотичність привертає до них суспільну увагу й іноді ініціює впровадження нового культурного стилю життя. Майже всім неокультам властиві ще дві ознаки: діяльність на міжнародному рівні і наявність харизматичного лідера.
Зазначимо, що в більшості робіт, присвячених дослідженню нових релігійних течій, розглядаються насамперед їхня культово-обрядова та позакультова місіонерська діяльність. Й досі відчувається брак праць, в яких би розглядались культурологічні детермінанти, що спричинили виникнення і розвиток віровчення нових релігійних громад. Представлені в шостому випуску журналу праці Дмитра Базика, Сергія Аношка, Михайла Кобрина та Олексія Павлюка певною мірою заповнюють цю лакуну. У зазначених авторів відчувається прагнення саме через аналіз віровчення та формування організаційної структури нових релігійних громад (відповідно, українських рідновірів, сайєнтологів, догналітів, індуїстських неокультів) розглянути феномен нетрадиційних релігій, щоб пояснити його сутність і перебачити можливі перспективи розвитку. Зазначу, що ці праці не є простою сукупністю скомпільованих з різних джерел робіт реферативного типу. Їхні автори творчо використовують значний обсяг досліджуваного матеріалу, демонструючи як творчій підхід до його аналізу, так й ідеологічну неупередженість. Також варто погодитися з Олексієм Павлюком та Володимиром Волковським, що корисним інструментом, здатним сприяти взаємному порозумінню між прихильниками різних віровчень, а також між середовищем віруючих та світським суспільством є діалог та дискусія.
Цінними структурними частинами журналу є рубрики, в яких аналізуються архівні матеріали та рецензуються нові видання, присвячені феномену неорелігій. Але, на мою думку, тут відчувається певна ідеологічна ангажованість деяких авторів. Зокрема, в рецензії Ольги Мухи на працю Р.Д.Ліфтона «Технологія «промивки мізків»: психологія тоталітаризму» варто було б наголосити, що наявність і використання подібних технологій в релігійних культах потребує додаткового неупередженого дослідження. У рецензованій праці Р.Д.Ліфтона розглянуто механізми і методи «примусового переконання» військовополонених військовослужбовців. Екстраполяція цих методів і наголос, що вони поширені в неокультах, є досить сумнівними. Зауважу, що в праці члена редколегії «Релігієзнавчих нарисів» В.Є.Єленського «Новітні релігії в дзеркалі вітчизняних мас-медіа» зазначається, що суспільна затребуваність подібних журналістських «викриттів» пояснюється насамперед бажанням сенсації і незнанням суті проблеми. Крім того, вже згадувана нами А.Баркер узагалі заперечує факт існування специфічної культової психологічної маніпуляції, вважаючи, що всі форми маніпуляцій, дію яких можна спостерігати в неорелігійних громадах, добре відомі і широко поширені в інших соціальних сферах (в бізнесі, рекламі і т. ін.). Крім того, вона наголошує, що використання того чи іншого механізму, здатного забезпечити психологічну залежність адептів культів від їхніх лідерів, визначається конкретною ситуацією, а самі ці механізми суттєво різняться в кожній окремій неорелігійній групі.
У цілому зазначу, що стосовно оцінок віровчення і діяльності різних нетрадиційних релігійних громад автори та рецензенти часопису застосовують комплексний диференційований підхід. І цим вони вигідно відрізняються від багатьох закордонних і вітчизняних богословів-традиціоналістів, які, називаючи себе «науковцями-сектоведами», мають на меті переконати широкий загал, що діяльність усіх без винятку нетрадиційних релігійних громад має винятково деструктивний характер. Сектоведи наголошують, що неокульти несуть загрозу психічній сфері життєдіяльності громадян, руйнують соціальні інститути і зв’язки (сім’ї, заклади освіти, армію і т. ін.), сприяють деградації морально-етичних цінностей і т. ін. Натомість автори більшості статей та аналітичних оглядів, представлених в «Релігієзнавчих нарисах», не використовують щодо нетрадиційних релігійних громад подібні необґрунтовані узагальнення, усвідомлюючи ту обставину, що вони є досить різними. Засуджувати неорелігійні групи за те, що більшість їхніх соціальних проектів мають яскраво виражену місіонерську спрямованість та економічно-комерційну складову, є несправедливим, оскільки будь-яким організаціям потрібні матеріальні засоби для підтримки власного існування. Крім того, якщо для одних людей приєднання до нетрадиційних релігійних груп завершується соціальним крахом, то для інших воно може сприяти знаходженню сенсу життя і кращого шляху для самореалізації.
Переходячи до підсумків, зазначу, що у нас в країні відчувається гострий брак якісної наукової релігієзнавчої публіцистики. Тому ентузіазм редакційної колегії «Релігієзнавчих нарисів» та авторів, які надають для друку у цьому журналі свої статті, не може не викликати поваги і вдячності. Хочу побажати молодому поколінню наших науковців продовжувати свої дослідження, використовуючи як здобутки своїх попередників, так і кращі зразки світової наукової думки.

Джерело: Релігія в Україні